ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ

Опубліковано: Халавка Юрій Богданович, 07.05.2020

Професор Білоцький Д.П. – людина героїчної і складної долі. Він народився 8 листопада 1918 року і походив з бідної української селянської родини, яка разом з усім селом переселилась у Сибір ще за царських часів. За спогадами односельчан, не зі своєї волі. Батьки померли 1921 р. під час голоду, і трирічного хлопчика спочатку взяв до себе батьків брат, який мешкав в тому ж селі. В буремні роки становлення радянської влади та розкуркулення працьовитих селян життя перекоти-полем перекидало безпритульного сироту від Сибіру до Киргизії. Після закінчення геотопографічного технікуму у Бішкеку служив у Червоній армії і вже в 1941 р. мав звільнятись. Але війна застала на кордоні… Під час війни Дмитро Петрович на фронті втратив ногу і був інвалідом, ходив з протезом.

Ще у 1944 р. він поступив на хімічний факультет Чернівецького університету, потім за три роки аспірантури на кафедрі фізичної хімії виконав і згодом в Харкові захистив кандидатську дисертацію. З 1956 р. його призначили завідувачем кафедри неорганічної хімії. Згодом став доцентом, а з 60-х років почав самотужки працювати над докторською дисертацією, яку 1972 р. захистив в Москві і став професором. Вийшов на пенсію в 70 років і згодом переселився з родиною до Австралії.

Вибираючи наукову тематику для своєї кафедри, Дмитро Петрович зупинився на перспективному новому напрямку – хімія напівпровідників. Це був час, коли не тільки заговорили про напівпровідники, але й почали їх використовувати в різних приладах. Першими практично застосованими напівпровідниками речовини були в основному прості речовини, як-то Германій, Телур, Силіцій, але згодом стало відомо, що напівпровідниковими властивостями володіють і деякі сполуки.

Для потенційного практичного використання потрібно було синтезувати нові напівпровідникові сполуки і отут для синтезу цих речовин (як правило, неорганічних) потрібні були хімічні знання. Дмитро Петрович зумів передбачити перспективність обраного ним наукового напрямку. Він шукав і незабаром зумів налагодити наукові зв’язки з кращими фахівцями в цій галузі. І вже з кінця 50-х рр. налагодив наукові контакти з такими тодішніми світилами хімії напівпровідників в СРСР, як академік АН СРСР Н.О.Горюнова, академік О.В.Новоселова та проф. Інституту Металургії АН СРСР, зав. лаб. № 11 М.Х.Абрикосов. З останнім у Дмитра Петровича склались дружні відносини, він часто їздив до нього в Москву. Їхні наукові дискусії і привели Дмитра Петровича до написання докторської дисертації. Його роботи ввійшли в підручники («Введение в химию полупроводников» Угая), монографії Чижикова і Счастливого «Теллур и теллуриды», «Селен и селениды», Прочухана «Тройные системы». Список публікацій загалом налічує 241 наукову працю.

Дмитро Петрович був керівником десятків дипломних робіт та 10 кандидатських дисертацій. Багато випускників кафедри вже поза межами нашого університету стали кандидатами і докторами наук в Києві та інших містах.

Дмитро Петрович володів багатьма якостями, якими він приваблював студентів і працівників кафедри: високою культурою, терпеливістю, ввічливістю – і це виходець з далекого сибірського села…

Всі ми його поважали та любили за працелюбність, мудрість, ерудицію, принциповість, справедливість, скромність, чуйність та доброту. Поки ми є, будемо пам’ятати його як Людину з великої букви.

                                                                                                                                                                                                                         Група учнів