Опік супроводжувався тривалими порушеннями білкового обміну, що призводить до патологічних змін у функціонуванні різних органів та систем. Основним діагностичним критерієм тяжкості кислотного опіку є визначення рівня загального білка та альбуміну, що є основними біохімічними показниками сироватки крові, за якими можна охарактеризувати функціональний стан організму та оцінити ступінь метаболічних порушень за умов досліджуваної патології. Рівень даних показників знижувався найбільше на 1 та 7 доби порівняно з контрольними значеннями. Показано, що при моделюванні кислотного опіку стравоходу 2 ступеня у статевонезрілих щурів відбувалась ендогенна інтоксикації. В ході дослідження розвитку кислотного опіку стравоходу встановлено найвищий рівень маркерів ендогенної інтоксикації (олігопептидів та молекул середньої маси) в сироватці крові статевонезрілих щурів на 1 добу експерименту. При дослідженні маркерів ендогенної інтоксикації в гомогенатах клітин печінки, селезінки, слизової стравоходу щурів встановлено найвищий рівень інтоксикації на 15, 21 доби за умов кислотного опіку стравоходу 2 ступеня. Рівень молекул середніх мас та олігопептидів змінювався залежно від метаболічного стану організму і був прогностичним критерієм порушення обмінних процесів. Накопичення їх є не тільки маркером ендоінтоксикації, надалі вони посилюють перебіг патологічного процесу, набуваючи роль вторинних токсинів, впливаючи на життєдіяльність всіх систем і органів. У зв'язку з цим, пошук препаратів які володіють антитоксичними властивостями є важливим у лікуванні опікових хворих.

Біологічні ритми лежать в основі всіх аспектів життєдіяльності більшості організмів, причому бiологiчний годинник контролює широкий спектр як фізіологічних, так і метаболічних процесів, підтримуючи енергетичний обмін, циклічність секреції гормонів та імунної відповіді, а також процеси проліферації клітин. Циркадіальна система біологічного годинника представляє собою комплексну програму взаємопов’язаних між собою прямих і зворотних шляхів, що підтримують метаболічний гомеостаз, причому дисрегуляція біологічних ритмів причетна до розвитку різноманітних захворювань. Важливу роль циркадіальні ритми у тісній взаємодії зі стресом ендоплазматичного ретикулуму відіграють у підтриманні функцій імунної системи, особливо за пухлинного росту, причому порушення експресії генів BMAL1, PER1 та PER2 причетне до пухлинного росту, в тому числі і до розвитку гострої мієлоїдної лейкемії. У зв’язку з цим, метою даної роботи було дослідити експресію ключових генів біологічного годинника у лімфоцитах крові пацієнтів з еритремією (рolycythemia vera), яка є одним із найбільш поширених мієлопроліферативних захворювань кровотворної системи, у порівнянні з лейкоцитами здорових донорів. Рівень експресії генів PER1, PER2, CLOCK, BMAL1, BMAL2 та CRY1, які є основними молекулярними компонентами бiологiчного годинника у людини та тварин, визначали у лімфоцитах крові хворих на еритремію пацієнтів у порівнянні з контролем, лімфоцитах гематологічно здорових донорів, за допомогою кількісної полімеразної ланцюгової реакції у реальному часі. Встановлено, що у лімфоцитах крові хворих на еритремію пацієнтів порівняно із здоровими донорами спостерігається істотне підвищення рівня експресії мРНК PER1 майже у 2,5 рази, CLOCK – на 42 %, BMAL1 – на 19 %, BMAL2 – на 16 % та CRY1 – на 27 %, у той час як рівень експресії мРНК PER2 у лiмфоцитах крові цих хворих істотно не змінювався. Отримані результати вказують на значні порушення у функціонуванні основних генів біологічного годинника і метаболічних процесах, пов’язаних із цим годинником, у лімфоцитах крові за еритремії, розкривають механізми порушень процесів проліферації за цього захворювання i можуть сприяти ідентифікації генів-мішеней для розробки принципово нових стратегій лікування онкологічних захворювань, у тому числі і еритремії.

Робота присвячена визначенню концентрації гомоцистеїну в плазмі крові та активності ензимів його транссульфування – цистатіонін-β-синтази та цистатіонін-γ-ліази в гепатоцитах щурів за умов нестачі білка. З метою визначення особливостей змін даних біохімічних показників за умов аліментарної депривації білка дослідних тварин протягом 28 днів утримували на напівсинтетичному низькопротеїновому раціоні за принципом парного харчування. Концентрацію гомоцистеїну в плазмі крові щурів визначали імуноферментним методом. Активність цистатіонін-β-синтази та цистатіонін-γ-ліази оцінювали за кількістю утвореного гідроген сульфіду. Визначення вмісту гідроген сульфіду проводили методом , що базується на утворенні барвника метиленового синього в реакціях між сульфідом та N, N-диметилпарафенілендіаміном в кислому середовищі в присутності іонів Fe³⁺. Встановлено, що за умов білкової недостатності підвищення концентрації гомоцистеїну в плазмі крові тварин досягає рівня 28,2 мкмоль/л, що призводить до розвитку помірної (легкої) гіпергомоцистеїнемії. Вірогідно, що підвищення рівня гомоцистеїну в плазмі крові щурів за даних експериментальних умов пов’язано зі зниженням його протеїнозв’язаної форми з одночасним зростанням вмісту вільного гомоцистеїну. Водночас за умов аліментарної депривації протеїну відбувається порушення ключових ланок транссульфування гомоцистеїну. У дослідженнях показано, що в клітинах печінки щурів відбувається зниження цистаніонін-β-синтазної активності в 2,6 рази з одночасною активацією цистатіонін-γ-ліази в 2,4 рази відповідно порівняно з показниками контролю. Оскільки, цистатіонін-γ-ліаза бере безпосередню участь в утворенні гідроген сульфіду в клітинах печінки, тому цілком очевидним є те, що підвищення цистатіонін-γ-ліазної активності супроводжується зростанням вмісту гідроген сульфіду. Встановлено, що в гепатоцитах тварин за умов білкової недостатності вміст гідроген сульфіду в 3 рази перевищує значення контролю. Таким чином гіперпродукція Н₂S в гепатоцитах щурів за умов білкової недостатності свідчить про активацію десульфуразного шляху перетворення гомоцистеїну.

ЗАСТОСУВАННЯ ПРЕПАРАТІВ ПОЛІНЕНАСИЧЕНИХ ЖИРНИХ КИСЛОТ У ТЕХНОЛОГІЇ РАННЬОГО ВИГОДОВУВАННЯ ОСЕТРОВИХ РИБ

Досліджували ефективність застосування препаратів поліненасичених жирних кислот, біоінкапсульованих в науплії артемії, на ранніх етапах вирощування осетрових риб на прикладі гостроносого осетра та стерляді прісноводної. Застосування в якості живого корму збагаченої артемії при вирощуванні ранньої молоді A. xyrinchus призводить до півтораразового збільшення маси личинок осетра при незмінній динаміці їх виживаності. Відмічено зростання вмісту ейкозапетаєнової та докозагексаєнової жирних кислот. Вигодовування збагаченою артемією личинок A. ruthenus хоч і не призводить до підвищення масонакопичення та суттєвих змін у жирнокислотному спектрі, проте дозволяє більше як удвічі скоротити смертність ранньої молоді стерляді. З огляду на встановлені тенденції ростових процесів досліджуваних видів осетрових, застосування збагаченої артемії слід починати з 10 доби активного живлення A. oxyrinchus та 7-ї доби для A. ruthenus. Одержані результати вказують на необхідність розробки специфічної технології збагачення живого корму поліненасиченими жирними кислотами для стерляді прісноводної з урахуванням відмінностей жирнокислотного складу її передличинок.

Показана можливість використання скидної води із рибоводної установки замкнутого водопостачання (УЗВ) в якості живильного середовища для культивування Desmodesmus armatus(Chod.) Hegew. таAcutodesmus dimorphus (Turpin) Tsarenko. Досліджувані водорості вирощували на штучному середовищі Фітцджеральда № 11 в модифікації Цендера і Горхема та на воді із установок замкнутого водопостачання, стандартизованій за показниками рН та загальної мінералізації. В процесі культивування D. armatus та A. dimorphus спостерігали поступове збільшення кількості загального білку, що сягала свого максимуму в стаціонарній фазі росту культури. Максимальний вміст загального білку був відмічений на 40-ву добу культивування та становив близько 50 % сухої маси обох водоростей. В цей час, у біомасі обох видів водоростей виявлено та ідентифіковано 17 протеїногенних амінокислот, серед яких 9 заміними та 8 есенціальних. Якісний склад амінокислот біомаси водоростей не залежав від типу застосованого живильного середовища. При вирощуванні на скидній воді із УЗВ культури D. armatus та A. dimorphus відзначалисяся дещо нижчими продукційними характеристиками, проте вартість її біомаси значно нижча, ніж на стандартному живильному середовищі. Отримані таким чином продуктивні культури водоростей характеризуються достатньою кількістю білка та широким спектром амінокислот і можуть бути використані як кормовий об’єкт в аквакультурі.

Досліджено ферментативну активність супероксиддисмутази та каталази, а також вміст компонентів неферментативної ланки антиоксидантного захисту (α-токоферолу та аскорбінової кислоти) в мітохондріальній фракції печінки та карциноми Герена щурів за умов введення ω-3 поліненасичених жирних кислот (ПНЖК). Показано, що у печінці щурів-пухлиноносіїв у латентну та логарифмічну фази онкогенезу знижується ферментативна активність СОД і каталази, поряд з цим підвищується рівень неферментативного антиокисданта – α-токоферолу. Введення в організм ω-3 ПНЖК до та після трансплантації карциноми Герена мобілізує як ферментативну, так і неферментативну ланки антиоксидантного захисту у мітохондріальній фракції печінки щурів, що проявляється у підвищенні ферментативних активностей СОД і каталази та вмісту вітамінів Е та С, що особливо виражено в період активного росту карциноми Герена в організмі. Встановлено, що попереднє та післятрансплантаційне введення ω-3 ПНЖК призводить до зниження вмісту α-токоферолу, активності СОД і каталази в мітохондріальній фракції карциноми Герена в період активного росту пухлини порівняно з показниками дослідного контролю

Автори порівняли співвідношення Редфілда (RR) води річок Прут, Дністер і Сірет у межах Чернівецької області у фазу літньої межені та весняного водопілля. Проби води відбирали батометром Рутнера поблизу двох типів заплав – лісових та лучних. Статистичний аналіз здійснювали, використовуючи комп’ютерну програму Statistica 6.0. Відповідність розподілу показника Редфілда нормальному визначали за сукупністю критеріїв: збіжність медіани, середнього значення та моди, нульове значення індексів асиметрії та ексцесу, підтвердження гіпотези H₀ за критеріємШапіро-Вілка. На основі непараметричної статистики доведена достовірність різниці між розподілами цього показника у порівнюваних водних фазах. Показано, що відношення суми рангів показника Редфілда у фазу весняного водопілля до фази літньої межені для всіх річок є величиною сталою і становить 2,8. Для всіх річок Чернівецької області виявлено також більший розмах значень показника Редфілда у період весняного водопілля порівняно з періодом літньої межені. На основі калькулятора Редфілда встановлено, що у період весняного водопілля середні значення та медіани RR усіх досліджених річок Чернівецької області знаходяться в діапазоні сприятливому для розвитку зелених водоростей. У період літньої межені середні значення та медіани показника Редфілда води річок Сірет і Прут знаходяться в діапазоні сприятливому для розвитку синьо-зелених водоростей, а річки Дністер – в діапазоні, який характеризується мінімальним розвитком обох груп водоростей. За медіаною показника Редфілда встановлено такий спадний ряд для досліджених річок у період весняного водопілля: Дністер (229,5) > Прут (185,8) > Сірет (53,4). Натомість у період літньої межені медіани показника Редфілда для р. Прут та р. Сірету збігаються і спадний ряд набуває наступного вигляду: Дністер (18,4) > Прут = Сірет (5,8). Для обох фаз водного режиму річки Сірет зафіксована збіжність середнього значення та медіани показника Редфілда, що свідчить про менший внесок антропогенної складової у формування його значення для даної річки порівняно з двома іншими річками.

Метою нашого дослідження було вивчення динаміки поточного відпаду дерев у соснових деревостанах Черкаського бору за 20 років, визначення структури поточного відпаду, відслідковування процесу переходу дерев до стадії всихаючих. Можливість відстежувати зміну кількісних описових показників лісових насаджень з часом дає змогу стаціонарний екологiчний профiль (з 5 постійних пробних площ, 200 дерев на кожній площі), закладений 1988 р. вiд приміських узлiсь углиб Черкаського бору у свіжому дубово-сосновому суборі. Це найбільший природний масив Pinus sylvestris L. у Лісостепу Правобережної України, ключовий елемент національної екомережі. На ліси Черкаського бору впливають фітотоксичні викиди Черкаської промислової агломерації (SO2, NOx, NHз, пил). Ураженість дерев визначали за категоріями стану, ступінь пошкодження насаджень встановлювали за середньозваженим індексом стану деревостану (Іс). Стан деревостанів порівнювали за відносним показником – «середньозваженим класом Крафта категорії стану» (СКК), запропонованим В.В. Лавровим. Цей показник відображає локалізацію зони пошкодження у деревному наметі. Чим ближчий він до I класу Крафта (домінанти), тим вищий рівень пошкодження. Величину поточного відпаду вираховували як суму дерев свіжого і старого сухостою, виражали через відсоток від загальної кількості дерев. Вивчали особливості дерев відпаду: розподіл загиблих насаджень за категоріями стану та діаметрами залежно від відстані до промзони. На відстані 10–16 км від промагломерації відпали дерева ІІ–ІІІ класів Крафта, тобто дерева основного, верхнього намету лісу, які є найкращими і здоровішими у лісовій екосистемі, що вказує на аеротехногенне їх пошкодження. З віддаленням від промагломерації розподіл дерев відпаду наближається до нормального. Повністю відсутні кореляційні зв’язки стану дерев з їх віком, хоча 20 років тому вони були тісними, що вказує на аеротехногенне пошкодження дерев та їх відпад. Отже, надмірне антропогенне навантаження на соснові насадження Черкаського бору призвело до спрощення природної структури і форми, порушило стійкість і резистентність лісової екосистеми, викликало патологічний відпад дерев. Санітарний стан соснових насаджень ЧБ за два десятиліття впливу фітотоксикантів погіршився з категорії ослаблених до сильно ослаблених.

Виявлено відмінності в співвідношенні статей у різних фенотипів рівноногого ракоподібного Lekanesphaera monodi, який входить до складу угруповання обростання прибережної зони Одеської затоки Чорного моря. Визначено співвідношення самців і самок у п'яти основних фенотипів L. monodi (uniformis, maculosa, lineata, albus і rubrum), що мешкають на підводній поверхні гідротехнічних споруд у трьох районах затоки на глибині від 1 до 2,5 м в умовах різного ступеня водообміну з відкритим морем. Встановлено мінливість в співвідношенні статей у L. monodi при переході від відкритої акваторії до напівзакритої з утрудненим водообміном. Співвідношення статей у різних фенотипів L. monodi залежить від конкретних умов мешкання в угрупуванні обростання Одеської затоки Чорного моря. Найбільша кількість самців відзначено в першому відкритому районі серед особин фенотипу lineata. У другому і третьому районах найбільше самців було серед особин фенотипів maculosa і uniformis, відповідно. Частота зустрічальності цих трьох фенотипів була найбільшою у всіх досліджених районах. При переході від відкритого району до району з випуском дренажних вод і потім – до напівзакритого, загальна частка цих фенотипів збільшувалася з 84,5 до 88,6 і 91%, відповідно. У той же час фенотипи albus і rubrum були досить рідкісними. Їх зустрічальність в цьому ж ряду районів відповідно зменшувалася з 15,5 до 11,4 і 9%. У всіх вивчених районах в кількісному відношенні самки переважали над самцями. Найбільша відносна кількість самок була виявлена серед представників фенотипу maculosa, а самців – серед особин фенотипів lineata, maculosa і uniformis. Серед особин фенотипів albus і rubrum на одного самця доводилося від двох до трьох самок. Фарбування зовнішніх покривів L. monodi носить адаптивний характер. Всі п'ять вивчених фенотипів малопомітні на загальному тлі угруповання обростання, що дозволяє їм уникати нападу хижаків.

Визначена концентрація важких металів (ВМ) у опаді та підстилці; розраховані кількісні показники міграції Fe, Mn, Zn, Cu, Ni, Pb, Cd у системі «ґрунт – рослина» домінуючих видів деревних порід Північної частини міста Кременчука. З'ясовано, що у досліджуваних культурбіогеоценозах біологічний кругообіг речовин інтенсивний. Кругообіг заліза, марганцю, міді загальмований. Аероперенесення викидів підприємств (у тому числі важких металів) на штучні насадження зумовлює максимальне накопичення елементів у листках гіркокаштану звичайного (Aesculus hippocastanumL.) та  клену гостролистого (Acer platanoides L.). Коефіціент кореляції r = 0,7. Інтенсивність плодоношення деревних рослин у порівнянні з фоновими значеннями знижена. У клена  гостролистого довжина і ширина насіння у середньому на 30,0 ±0,6%, гіркокаштану звичайного – 19,8 ± 0,2 %, робінії псевдоакації – 3,8 ±  0,1 %. Рослини Північної частини міста сильно і середньо забруднені. Сумарний показник концентрації (СПК) деревних рослин  наступний: 9,8 – сильне забруднення; 5,5 та 4,9 - середнє забруднення. Клен гостролистий найбільш потерпає від впливу чинників середовища. Стійкішим виявилося насіння робінії псевдоакації. Відхилення від контролю  параметрів генеративних органів гіркокаштану звичайного  мають медійні значення. 

В статті узагальнюються дані по рослинності союзу Magnocaricion Українських Карпат, включно із Передкаратською та Закарпатською рівнинами. Наводиться 66 геоботанічних описів. Їх згруповано у 7 асоціацій: Caricetum elatae, Equiseto fluviatilis-Caricetum rostratae, Carici elatae-Calamagrostietosum canescentis, Caricetum gracilis, Caricetum vesicariae, Caricetum ripariae, Caricetum acutiformi-paniculatae. Один опис віднесено до угруповання Carex acutiformis – (Molinietalia). Ще чотири асоціації (Caricetum acutiformis, Caricetum vulpinae, Caricetum otrubae, Cicuto-Caricetum pseudocyperi) наводяться за літературними даними. Найпоширенішими угруповання союзу є на Передкрпатті у Львівській області. В горах союз представлений переважно асоціаціями Equiseto fluviatilis-Caricetum rostratae та Caricetum vesicariae. Асоціації союзу майже не відрізняються за видовим складом і діагностуються за домінантами.

Досліджено сировинну та насінну продуктивність лікарських рослин видів Serratula coronata та Serratula tinctoria в природних місцезростаннях Полтавської області. Встановлено значення коефіцієнта утворення насіння (94,5%, 81,1%) та показано його високий рівень варіабельності, що характерно також для структури суцвіть, кількісних показників бічних осей. Це свідчить про значні адаптивні можливості досліджених видів роду Serratula та може бути використано при їх інтродукції У формуванні насінної продуктивності має значення кількість генеративних пагонів та розгалужень з суцвіттями для обох видів Serratula. До четвертого року вегетації потенційна насінна продуктивність (ПНП) та фактична насінна продуктивність(ФНП) збільшуються, сягаючи максимальних значень. З’ясовано, що врожай у S. coronata та S. tinctoria з першого по четвертий роки вегетації зростає за рахунок збільшення висоти рослин та кількості генеративних пагонів на особину. Отримано дані про високу сировинну продуктивність S. coronata та S. tinctoria (6,45 кг/м², 10,2 кг/м² повітряно-сухої маси, відповідно), що забезпечує рентабельність вирощування цих лікарських рослин.

Проаналізовано сезонний ритм розвитку 13 видів та 1 форми дерев’янистих ліан родини Vitaceae Lindl. інтродукованої флори Чернівецької області, на основі чого здійснено їх розподіл на фенологічні групи за строками початку і закінчення вегетації. Усі досліджувані ліани в умовах культури плодоносять; з них рясним плодоношенням характеризуються 4 види, найнижчою рясністю плодоношення – Ampelopsis aconitifolia Bge. Насіння виноградових формується нормально розвиненим, і у всіх, крім Ampelopsis aconitifolia, відзначається високим відсотком повнозернистості. Комплексна оцінка успішності інтродукції виноградових, здійснена за методикою П. І. Лапіна та С. В. Сіднєвої, показала, що цілком перспективними в умовах Чернівецької області є Parthenocissus quinquefolia (L.) Planch., Vitis amurensis Rupr., Vitis vinifera L.; достатньо перспективними – Ampelopsis aconotifolia Bge., A. brevipedunculata Trautv., Vitis champinii Planch., V. coignetiae Pull. ex Planch., V. кiparia Michx, і до проміжної групи перспективності (групи І-ІІ) віднесеноAmpelopsis heterophylla Sieb. et Zucc., A. japonica (Thunb.) Makino, Parthenocissus inserta Fritsch., P. quinquefolia 'Murrorum' Rehd, P. tricuspidata Planch., Vitis vulpina L. Оцінка декоративності інтродукованих виноградових, здійснена за методикою О. М. Багацької, дозволила віднести досліджувані рослини до декоративнолистяних з максимальним декоративним ефектом з кінця травня по другу половину жовтня. При цьому висока (41 бал) загальна декоративність в умовах інтродукції притаманна Parthenocissus tricuspidata, Vitis amurensis, Vitis vinifera, середня (30 балів) - Ampelopsis aconitifolia. Декоративність решти досліджуваних виноградових оцінена як достатня (34-40 балів).

Збереження існуючого біорізноманіття є невід'ємною складовою частиною і важливою умовою досягнення збалансованого розвитку людської спільноти. Одним з основних етапів на цьому шляху є вивчення та інвентаризація біорізноманіття природних та агроландшафтів України.Об’єктом дослідження були угруповання лісової та чагарникової рослинності Північного Причорномор’я. Збір матеріалу проводився традиційними геоботанічними методами, класифікація рослинності здійснена за методом Браун-Бланке. У результаті опрацювання значного масиву геоботанічних описів (876) встановлено, що в рослинному покриві лісів і чагарників Північного Причорномор’я трапляється 9 класів, 10 порядків, 16 союзів, 41 асоціація, 8 безрангових та 16 дериватних угруповань. За геоботанічними даними з досліджуваної території описано новий клас природних лісових угрупованьDactylido glomerati-Populetea tremulae. Високі показники різноманіття лісової та чагарникової рослинності пов’язані з аренним характером Нижньодніпровської області та давньою історією її формування, а також відірваністю території від аналогічних піщаних масивів та своєрідними умовами зволоження в западинах-блюдцях, які були передумовою для генезису піщаних гайків, що стало рефугіумом для унікальної берези дніпровської та для корінних угруповань класуDactуlido glomeratae-Populetea tremulae. Лісова та чагарникова рослинність Північного Причорномор’я ділиться на чотири типи: природні угруповання степової рослинності з участю чагарничків (класFestuco-Brometea), природні угруповання чагарників (Rhamno-Prunetea, Nerio-Tamaricetea, Franguletea), природні угруповання лісів (Dactуlido glomeratae-Populetea tremulae, Salicetea purpureae, Alnetea glutinosae), антропогенні деревно-чагарникові угруповання (Rhamno-Prunetea, Pulsatillo-Pinetea sylvestris, Robinietea).

Національний природний парк “Вижницький” створений у 1995 році, у 2007 році його територія збільшилася і нині площа парку становить 11238 га. Знаходиться він у Вижницькому районі Чернівецької області. У 2005 році вийшла друком монографія “Національний природний парк “Вижницький”. Рослинний світ” (Чорней та ін., 2005), що є, по суті, першим зведенням щодо флори НПП “Вижницький”. У цій монографії для території парку наведено 683 види судинних рослин. Метою роботи було проаналізувати наявні дані щодо флористичного складу національного природного парку “Вижницький”. Матеріал був зібраний під час польової експедиції у 2014 році, та критичного перегляду гербарних зразків, які зберігаються у парку. Загалом для флори НПП “Вижницький” виявлено 88 нових видів і підтверджена наявність 13 видів, які раніше згадувалися лише для прилеглих до НПП територій, а на сьогодні виявлені безпосередньо на території парку. Наведені матеріали свідчать про актуальність подальших флорографічних та флороінвентаризаційних досліджень на території парку. Крім цього, унаслідок критичного опрацювання матеріалів, до списку видів флори парку додано чотири таксона, що включені до Червоної книги Украни: Swertia perennis L., Corallorhiza trifida Châtel.,Leucorchis albida (L.) E.Mey. Orchis ustulata L. Інформація про поширення цих видів є важливою для подальшого опрацювання планів менеджменту їхніх популяцій.

Проведено морфометричне вивчення IV шлуночка головного мозку в осіб різного віку. Вивчалися гендерні характеристики і розміри четвертий шлуночка головного мозку в людей різного віку. Проаналізовано сто двадцять п'ять томограм осіб різного віку: 54 чоловіків і 71 жінки різного віку. Для дослідження використано групи осіб, заміри в яких здійснювали за магнітно-резонансними томограмами без виражених патологічних змін головного мозку (таких, як аневризми, кісти, пухлини, тощо) із застосуванням морфометричних методик згідно з рекомендаціями з енцефалометрії. Обстеження проводились у відділенні променевої діагностики клінічного закладу «Рівненська обласна клінічна лікарня» на комп’ютерному томографі General Electric Неalthcare «SignaMRI 1.5Т» та у кабінеті магнітно-резонансної томографії клінічного закладу «Луцька міська клінічна лікарня» на комп’ютерному томографі Signa Profile Ce Medical Sistem ― 1,5 Tл у стандартних анатомічних площинах (сагітальній, фронтальній і аксіальній). Довжина IV шлуночка визначалася як відстань між переходом водопроводу в центральний канал спинного мозку. Вимірювалася на серединних сагітальних зрізах. Виявлені інволютивні зміни зі зменшеннями довжини та висоти IV шлуночка у представників обох статей дещо відрізняються. У чоловіків починаючи з другого періоду зрілого віку і до старечого довжина IV шлуночка зменшилася на 16,71%, а в жінок, починаючи першого періоду зрілого віку вона зменшилася на 29,1%. Висота IV шлуночка до першого періоду незначно зростала, а починаючи з ІІ періоду зрілого віку зменшилася на 13,51% у представників чоловічої статі. У жінок до другого періоду зрілого віку висота IV шлуночка була відносно сталою, з подальшим її зменшенням  до старечого на 10,81%.