---

Новини

---

Співчуття

Опубліковано: Нікорич Володимир Андрійович, 16.07.2015

14 липня 2015 року під час виконання бойових завдань в районі Станиці Луганської загинув солдат Вадим Ситніков – чоловік доцента кафедри екології та біомоніторингу Ірини Олександрівни Ситнікової.

Він не мав військових звань і не мріяв  про військову спеціальність. Але без роздумів у тяжку хвилину пішов на захист батьківщини. 

На згадку про друга,  бойові побратими виклали в Інтернет кліп, де Вадим співає під гітару у бліндажі на передовій. Простий солдат, який за межею війни любив музику, поезію і театр. Саме в Народний театр поспішав Вадим після роботи. Тут на сцені йому вдавалося відтворити живий людський образ, передати складність і багатство людської психології. Але особливо близькою була для нього поезія і філософія Шевченка. В образі  українського генія найбільше запам’ятався Вадим  глядачам Народного театру. Ця збіжність виявилась знаковою і пророчою.

Дружину і донечку він любив над усе. Коли дружина Ірина писала дисертацію, Вадим приносив обіди прямо в лабораторію і годував ними усіх.  Співробітники кафедри ніколи не забудуть його усмішку, вміння підняти настрій та підбадьорити. Не будучи науковцем,  Вадим з розумінням і повагою ставився до життєвого вибору своєї дружини та пишався її професійними здобутками.

Донечці Наталі він передав любов до театру та музики. Витонченість її натури, тонкі струни  її душі не можливо не помітити при першому ж знайомстві. Дивовижна подібність зі Ска́рлетт Йоганссон… Вона грала на одній сцені з батьком у Народному театрі. І в цім був їх невидимий духовний зв'язок.

Дорога  Ірино Олександрівно, дорога наша колего, яку ми всі безмежно любимо і поважаємо за неймовірну доброту, за шалену працелюбність, за чесність, за всі найкращі якості, які лише можуть бути у людини, у цю тяжку хвилину прийми наші щирі співчуття у зв’язку з втратою вірного друга, коханого чоловіка  та чудового батька.  Вадим до останнього боровся за нашу незалежність, за мир та спокій в країні, нехай же слова Тараса Шевченка, який був його життєвим кумиром,  принесуть усім нам  віру в найближчу перемогу:

 

За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі.
Споконвіку Прометея
Там орел карає,
Що день божий добрі ребра
Й серце розбиває.
Розбиває, та не вип`є
Живущої крові, –
Воно знову оживає
І сміється знову.
Не вмирає душа наша,
Не вмирає воля.
І неситий не виоре
На дні моря поле.
Не скує душі живої
І слова живого.
Не понесе слави Бога,
Великого Бога.

---

---